473 Views
переклад з російської Марини Лерон
* * *
За помахом війни
відмінені напівтони –
напівслова, напівділа,
напівхвала, напівхула.
Росія, бідна ти моя,
пробач мені за те, що я
не розумію, хоч убий
любити як напівлюдей.
* * *
апофеоз війни
сажі попелу бур’янів
всі до одної чорні
клавіші фортепіано
грати будем на нім розмазуючи кіпоть
під проливним вогнем
в чиїсь крові по лікоть
* * *
світ просяк у злі
стогнуть небеса
стигне на щоці
біженка-сльоза
хай докладе рук
волонтер з red cross
дослідить маршрут
перелітних сльоз.
* * *
Прокидаєшся – війна.
Який вже тут сон,
якщо спальня спалена – полумя з вікон.
Місто стало попелом.
з неба випав прах.
Як пекельна опера,
крик стоїть в вухах.
* * *
На міжнародній мові
маляти лепіт.
Спить міцно рекрут
біля грудей Голгофи.
Повітря колише хвиля –
від вибухів скрегіт.
Шлях відрізає війна
для втечі в Єгипет.
* * *
На світлині –
маленький хлопчик,
під світлиною –
смайлик плаче.
Легенький човник –
стрілець до втечі
врік оком чорним
в дитинство вічне.
* * *
Скільки гробів по плечу жіночому чоловіку?
ПлAчу, акуратно плачУ
по гріхам іпотеку.
Сльози кап-капітал…
з хреста обзивається, “Жоно, не плач,” чи не Ти сказав
ті, що плачуть, блаженні?
* * *
Від брязкоту, скреготу, грому
стискається матка.
Колише порожню коляску. Це хлопчик? Дівчатко,
обоє хотіли ми дочку. Страшна, непроглядна
війна. Молока на сорочці розпливаються п’ятна.
* * *
Будем танцювати босоніж
по колючому дроті
над безоднею,
будем руським язиком лизати на морозі занавіс
з залізною заслонкою,
в огородах будемо поратися
і, забувши про тортури,
будем в сон, як в самоволку,
відлучатися,
і проситися в минуле на побачення.
* * *
Визнавати правоту Пилата,
розуміти і прощати Іуду
ви і не просіть мене – не треба,
я не зможу, не захочу і не буду.
Адже всі слова-паролі
і відгуки до них – рими
толерантні до першої крові, до останньої – непримиримі.
Вера Павлова
* * *
По мановению войны
полутона отменены –
полуслова, полудела,
полухвала-полухула.
Россия бедная моя,
прости меня за то, что я
не понимаю, хоть убей,
как полюбить полулюдей.
* * *
апофеоз войны
сажи золы бурьяна
все до одной черны
клавиши фортепьяно
будем играть на нём
размазывая копоть
под проливным огнем
в чьей-то крови по локоть
* * *
мир лежит во зле
стонут небеса
стынет на скуле
беженка-слеза
не сочти за труд
волонтёр red cross
проследи маршрут
перелётных слёз
* * *
Просыпаешься – война.
Да какой тут сон,
если спальня спалена,
если дом сожжён,
если город стал золой,
пеплом – стар и млад,
если не смолкает бой
и творится ад
* * *
Международный язык –
младенческий лепет.
Спит у груди призывник
Голгофы. Колеблет
воздух взрывная волна.
Противник не выбит.
Путь отрезает война
для бегства в Египет.
* * *
На фотографии –
маленький мальчик,
под фотографией –
плачущий смайлик.
Лёгкая лодочка.
Храброе бегство.
Зоркость наводчика.
Вечное детство.
* * *
Сколько гробов по плечу
женскому человеку?
Пла’чу, исправно плачу’
по грехам ипотеку.
Слёз кап-кап-капитал…
С креста говорящий “Жено,
не плачь”, не Ты ли сказал,
что плачущие блаженны?
* * *
От грохота, скрежета, лязга
сжимается матка.
Качает пустую коляску.
Це хлопчик? Дiвчатко.
Мы оба мечтали о дочке.
Черна, непроглядна
война. Молока на сорочке
расплывающиеся пятна.
* * *
Будем босоногие плясать
на колючей провололоке над бездной,
будем русским языком лизать
на морозе занавес железный,
будем огороды городить,
будем, позабыв попытку-пытку,
в сон, как в самоволку, уходить,
в прошлое проситься на побывку.
* * *
Допускать правоту Пилата,
понимать и прощать Иуду
не просите меня, не надо, –
не хочу, не могу, не буду,
потому что слова-пароли,
потому что отзывы-рифмы
толерантны до первой крови,
до последней непримиримы.
Марина Лерон
Марина Лерон родилась в солнечном Закарпатье, Украина, 28 мая 1971 года. С 2000 года живет в Канаде с мужем и двумя дочками. "У меня есть такая фраза - как то использовала для материала на reading night. There is nothing less trustworthy than poetry, yet, there is nothing more real. Нет ничего менее достоверного, но и более реального, чем поэзия".