220 Views
Куди пропала кішка
— Мамо, тато, наша кішка пропала!
Ми дивилися в дитячій,
ми дивилися в ліжниці,
ми дивилися в купелі,
ми дивилися на кухні,
ми дивилися на балконі
і навіть у туалеті!
Ми шукали її на сходах,
ми шукали поблизу ліфта,
ми шукали у дворі,
ми навіть заглянули на автостоянку!
Ми спитали в сусідів,
ми спитали у двірника,
ми спитали в дільничного
і навіть у лікаря!
Ми шукали в Південному Медведкові,
Ми шукали в Північному Медведкові,
на Бабушкінській, у Свіблово, на станції Лось
і навіть у Митищах!
Мамо, тато,
ми випробували все, що знали,
ми згадали все, чому ви нас навчали —
так що, що, що нам тепер робити?
— Милі наші діти,
ви такі дорослі, розумні, сильні,
ви виросли такими чудовими,
якими ми і не мріяли вас побачити.
Ми дали вам, скільки могли,
ми любимо вас, діти, любимо до сліз,
і тому не знаєм, як вам сказати,
що наша кішка не в Медведково, не на Бабушкінській,
не у Свіблово, не на станції Лось та не в Митищах,
а в Чернігові, Гостомелі, Ірпені, Бучі,
Маріуполі, Мелітополі, Харкові,
Енергодарі, Лисичанську, Сєверодонецьку,
і вона, любі, вже ніколи
не повертатиметься назад.
Вибори
Розумово відстала людина балотується в депутати
за виборчою округою Ушту-Пуштуй у Нижній Мордовії.
Товариші з партії «Яблуко» так і сказали цій людині:
«Миколо, вибач, настала твоя черга —
ти же сам знаєш, усі наші вже виїхали або сидять,
хтось відповідальний має прийти їм на зміну».
Розумово відстала людина намагається закрити рот
і каже у відповідь щось начебто: «Пеее…»,
що витлумачується як згода.
Зрозуміло, людину відразу же беруть до арешту,
звинувачуючи в демонстрації нацистської порнографії,
дискретизації російської армії та Батьківщини президента.
«Чи признаєтесь ви у своїй провині, громадянине?», — запитує суддя.
Розумово відстала людина намагається закрити рот
і каже у відповідь щось начебто: «Пеее…»,
що витлумачується як щиросердечне зізнання.
Людині дають п’ять років і відвозять у в’язницю
на правому березі стародавньої річки Кушту-Утутуй,
опріч якої тут нема рішуче нічого цікавого.
Над дерев’яними божками повільно кружляють чорні птахи,
які не ставлять принципових запитань.
Розумово відстала людина довго й вдячно
мовчить їм крізь ґрати.
Уночі людині снитиметься сяючий чаклунством сон,
що коли зі злочинним режимом буде, нарешті, покінчено,
її обиратимуть депутатом Державної ради,
і тоді людина урочисто ввійде в залу засідань,
та разом з усіма депутатами голосно скаже: «Пеее…»,
що буде витлумачено, як перемога демократії, гуманізму,
соціальної справедливості, прав людини,
і навіть, можливо — чого на світі не буває! —
позначатиме початок нової чудової доби.
Вітчизняна війна
Вітчизняна війна — це коли вночі в лісі
трясешся під обстрілом у кузові вантажівки.
Лячно, темно й холодно, але за кермом — твій батько,
і від цього легко на душі — адже в кого ще вірити?
Він усіх ворогів переможе, він усіх дітей захистить —
тільки так і буває на Вітчизняній війні.
Віття хльоскає по брезенті. Тільки б не випасти назовні.
Добре хоча дощу не було — отже, не зав’язатимемо.
Ти вдивляєшся в темряву кабіни, вогники приладів
і раптом, обгорнений жахом, розумієш: за кермом хтось інший.
Хто же ти, хто? Навіщо тобі роги та хвіст?
Для кого горять твої рентгенівські червоні очі?
Чому ти ведеш вантажівку прямим шляхом у пекло?
Звідки взялися ці страшні потворні копита,
якими ти, луплячи зуби, упираєшся в кермо?
Виходить, це вже більше не Вітчизняна війна?
У кузові починається сполох — але вже не від обстрілу,
який, до речі, і гадки не мав припинятися.
Найвідчайдушніші, незважаючи на швидкий рух,
стрибають із кузова в рятівну еміграцію кущів,
інші кричать зі страху і притискають до грудей дітей,
треті добровільно розподіляють ролі
наглядачів, виказувачів та каральників.
Різниця між війною й Вітчизняною війною
більше не має значення.
Здебільшого все завершується тим,
що вантажівка летить у прірву й вибухає,
нечисленні вцілілі обіймаються та плачуть,
шофер, звичайно, загибає, і тут з’ясовується,
що він був брехуном, садистом та психопатом,
і, звичайно, ніяких дітей у нього не існувало,
а вже назвати таку війну Вітчизняною
було верхом демагогії та підлості.
Але все це буде пізніше, а зараз
вантажівка мчить уночі лісом,
і кожна куля — для тебе.
Алексей Караковский
Куда пропала кошка
— Мама, папа, наша кошка пропала!
Мы смотрели в детской,
мы смотрели в спальне,
мы смотрели в ванной,
мы смотрели на кухне,
мы смотрели на балконе
и даже в туалете!
Мы искали её на лестнице,
мы искали у лифта,
мы искали во дворе,
мы даже заглянули на автостоянку!
Мы спросили у соседей,
мы спросили у дворника,
мы спросили у участкового
и даже у врача!
Мы искали в Южном Медведково,
мы искали в Северном Медведково,
на Бабушкинской, в Свиблово, на станции Лось
и даже в Мытищах!
Мама, папа,
мы испробовали всё, что знали,
мы вспомнили всё, чему вы нас учили —
так что, что, что нам теперь делать?
— Милые наши дети,
вы такие взрослые, умные, сильные,
вы выросли такими замечательными,
какими мы и не мечтали вас увидеть.
Мы дали вам, сколько могли,
мы любим вас, дети, любим до слёз,
и поэтому не знаем, как вам сказать,
что наша кошка не в Медведково, не на Бабушкинской
не Свиблово, не на станции Лось и не в Мытищах,
а в Чернигове, Гостомеле, Ирпене, Буче,
Мариуполе, Мелитополе, Харькове,
Энергодаре, Лисичанске, Северодонецке,
и она, дорогие, уже никогда
не вернётся назад.
Выборы
Умственно отсталый человек баллотируется в депутаты
по избирательному округу Ушту-Пуштуй в Нижней Мордовии.
Товарищи из партии «Яблоко» так ему и сказали:
«Николай, извини, настала твоя очередь —
ты же сам знаешь, все наши уже уехали или сидят,
кто-то ответственный должен прийти им на смену».
Умственно отсталый человек пытается закрыть рот
и говорит в ответ что-то вроде «Пэээ…»,
что истолковывается как согласие.
Разумеется, его сразу же берут под арест,
обвиняя в демонстрации нацистской порнографии,
дискретизации российской армии и Родины президента.
«Признаёте ли вы свою вину, гражданин?», — спрашивает судья.
Умственно отсталый человек пытается закрыть рот
и говорит в ответ что-то вроде «Пэээ…»,
что истолковывается как чистосердечное признание.
Человеку дают пять лет и увозят в тюрьму
на правом берегу древней реки Кушту-Утутуй,
кроме которой здесь нет решительно ничего интересного.
Над деревянными божками медленно кружат чёрные птицы,
которые не задают принципиальных вопросов.
Умственно отсталый человек долго и благодарно
молчит им сквозь решётку.
Ночью человеку приснится искрящийся волшебством сон,
что когда с преступным режимом будет, наконец, покончено,
человека изберут в депутаты Государственной думы,
и тогда он торжественно войдёт в зал заседаний,
и вместе со всеми депутатами громко скажет: «Пэээ…»,
что будет истолковано, как победа демократии, гуманизма,
социальной справедливости, прав человека,
и даже, может быть — чем чёрт не шутит! —
обозначит начало новой прекрасной эпохи.
Отечественная война
Отечественная война — это когда ночью в лесу
трясёшься под обстрелом в кузове грузовика.
Страшно, темно и холодно, но за рулём — твой отец,
и от этого спокойно на душе — ведь в кого ещё верить?
Он всех врагов победит, он всех детей защитит —
только так и бывает на Отечественной войне.
Ветви хлещут по брезенту. Только бы не выпасть наружу.
Хорошо хоть дождя не было — значит, не увязнем.
Ты всматриваешься в темноту кабины, в огоньки приборов
и вдруг с ужасом понимаешь: за рулём кто-то другой.
Кто же ты, кто? Зачем тебе рога и хвост?
Для кого горят твои рентгеновские красные глаза?
Почему ты ведёшь грузовик прямой дорогой в ад?
Откуда взялись эти страшные уродливые копыта,
которыми ты, хохоча во всё горло, упираешься в руль?
Получается, это уже больше не Отечественная война?
В кузове начинается паника — но уже не от обстрела,
который, кстати, и не думал прекращаться.
Самые отчаянные, не взирая на быстрое движение,
прыгают из кузова в спасительную эмиграцию кустов,
другие кричат от страха и прижимают к груди детей,
третьи добровольно распределяют роли
надсмотрщиков, осведомителей и карателей.
Разница между войной и Отечественной войной
больше не играет роли.
В большинстве случаев всё заканчивается тем,
что грузовик летит в пропасть и взрывается,
немногочисленные выжившие обнимаются и плачут,
шофёр, конечно, погибает, и тут выясняется,
что он был лжецом, садистом и психопатом,
и, конечно, никаких детей у него не было,
а уж назвать такую войну Отечественной
было верхом демагогии и подлости.
Но всё это будет позже, а сейчас
грузовик несётся ночью по лесу,
и каждая пуля — для тебя.
Макар Авдеев
Пишет под псевдонимом Макар Авдеев (настоящее имя – Макар Костюк). Автор романа «Пора выбирать» (2020). Стихи публиковались в журналах и сборниках, в том числе 45-я параллель, ROAR, Эмигрантская лира, Антракт. Родился в 1999 году во Владивостоке. В 2022 году окончил Черноморский университет им. Петра Могилы по специальности «иностранная филология» в Николаеве, Украина. Из-за боевых действий был вынужден уехать. На данный момент проживает в городе Бар в Черногории.