59 Views

переклад: Людмила Мачехіна

Той, хто подолав дракона

Той, хто подолав дракона — не обернеться в потвору,
Не блищатиме лускою в калабанях дощових,
Не полізуть з пальців кігті, роздираючи долоні,
Це лиш казка.

— Для драконів?
— Ні, маленька, то для них:

Для людей, котрих жахає, як вогонь у пащі виє,
З ікол скрапує отрута, жаром дихає гортань.
Для людей, які вбачають мир в задушній владі змія —
Їм не треба ланселотів, заворушників, повстаннь.

Ящір здавна має владу в їх задрипаній столиці
(Крила ляскають на вітрі як пилюжні корогви)
Вони звикли раз на тиждень віддавать йому дівицю.
Головне — не лізти в нору і забуть про черепи.

Білим — пОльта тих, хто судить, кров чиясь на міднім блюді,
І під подихом отруйним — чорним — спалена трава…
«Але ж Зміїв не буває?» — «Так, маленька, не буває»
Якщо хтось хапає зброю. Йде. Й дракона убива.

Ні, твій дім не згорів

Ні, твій дім не згорів, як у класиці, лиш простОяв без тебе чи вік чи два…
Меблі розтрощені в трІски, в стінах дІрки, гуляє вітер…
Тільки пил і пісок, і сліди чужих ніг, де буяли квітник і трава.
Ніде сісти, ніде лягти: дика пустка, минулого цвинтар.

А на милі і милі довкола — пил, порох, і пустота,
Залишені бензоколонки, автобуси і руїни.
Аби як у класиці — дощ був би лагідним, як весна,
Він же вирАзно смердить радіацією, шкірою і бензином.

І начебто все по класиці: йди, на останок не озирнись.
Візьми плащ, пістолет і собаку, чого ж ти ще хочеш, о боже?
Навіщо ти знову латаєш цей дах, вже пару разів зірвавшись униз?
Зламаєш ногу — тут медицині відомі лише ампутація і подорожник.

Темний бруд в’їдається в руки: можна вимити, можна — ні.
Звісно, легше не мити: прості рішення тут ідуть за мудріші.
Та класика каже: хочеш мати куди повернутися — час повернутись в свій дім.
Він сам простоЯв двісті років, з тобою простОїть більше.

Анастасия Шакирова

Редакционные материалы

album-art

Стихи и музыка
00:00